Королева Морфологія.
За синіми морями, за темними лісами, за високими горами простяглися межі незвичайної країни. Тут правила могутня королева Морфологія. У цій країні було десять князівств: Іменник, Прикметник, Займенник, Дієслово, Числівник, Прислівник, Сполучник, Прийменник, Частка і Вигук.
Кожне князівство займалося своїми справами. Іменник об’єднав усі живі і неживі предмети і називав їх. Прикметник вказував на ознаки цих предметів. Числівник швидко рахував усе населення країни. Особливу роль у житті королівства займало князівство Дієслово. Дієслова захоплювали всіх своєю працелюбністю, бо вони весь час щось робили. А якщо хтось втомлювався, Займенник того замінював, а через те, що він був дуже тактовний, то не називав тих, кому потрібна була допомога. Прислівник же завжди контролював, хто як працює: гарно чи погано, хто вийшов працювати ввечері, а хто вранці. Це були самостійні князівства і королева ними пишалася.
А такі князівства як Сполучник, Прийменник, Частка і Вигук були ледарями, працювати самостійно ніяк не хотіли .Королева Морфологія розгнівалася , бо вона не любила ледарів, і зробила їх слугами, примусила їх допомагати жителям самостійних князівств. Вигук дуже був збентежений і весь час щось вигукував: « О-о-ох! А-а-ах!». Та королева не звертала на це ніякої уваги.
Отже, країна королеви Морфології розпалася на шість самостійних князівств: Іменник, Прикметник, Займенник, Дієслово, Числівник, Прислівник. І три службових: Сполучник, Прийменник, Частка. А щоб Вигук нікому не заважав своїми вигуками, королева вирішила його не турбувати. Вона подумала : « Нехай сам живе зі своїми вигуками!».
Іменник « Сонечко».
Прокинулось Сонечко рано-вранці. Умилося росою і простягло свої промені далеко-далеко.
- Треба працювати! – подумало Сонечко.
Пробудило всіх на землі, а потім стало з цікавістю заглядати у віконця.
Заглянуло Сонечко у вікно школи. Йшов урок мови і діти вивчали назви предметів . Вони називали всі предмети, які їх оточували.
- Які ще назви ви знаєте? – спитала вчителька.
- Сонечко! – вигукнула дівчинка, дивлячись на яскраве сонце у вікні.
- На яке питання відповідає це слово? – почула вона.
- Що? А якби сонечко було б живе, тоді б воно відповідало на питання хто? – задумливо відповіла Оленка.
- Молодець! Правильно! Діти, такі слова , які називають предмети і відповідають на питання хто? що? називаються іменниками. – пояснила Ольга Петрівна.
- Так я - іменник?! Як цікаво! – здивувалося Сонечко і весело засміялось.
Ще яскравіше засяяло воно на небі та своїми променями ще дужче обігріло землю.
- Я – іменник!!!! – весело посміхнулося Сонечко.
Суперечка в лісі.
Ця історія трапилася не дуже давно. Ніхто точно не пам’ятає, де саме.
Одна дівчинка опинилася сама в зимовому лісі. Їй було холодно. Вона вирішила знайти вогнище. Озирнулася навколо і побачила неподалік маленький вогник. Василина побачила біля нього зовсім непомітних істот, які про щось сперечалися. Вона почула таку розмову.
- Я найголовніший з усіх. Я можу означати загальну і власну назву. Наприклад: місто. А яке? Київ. І ви уявляєте конкретне місто! І тільки я можу сказати якого роду слово, чи в однині, чи в множині воно стоїть, до якої відміни належить, а їх чотири, і на яке питання відповідає, та до якого відмінку належить будь-яке слово. Ось так, бо я – іменник! – гордо мовив цей чоловічок.
- А я можу розповісти, яке це місто – велике, історичне, красиве, сучасне…Бо я називаю різні ознаки та якості предмета і явищ. Я можу розповісти, з чого зроблений предмет, який він за походженням, яке його відношення до часу події. Наприклад: дерев’яний стіл, приморське село, літній день… Тому я буваю якісним ( гарний настрій і найгарніший день), відносним (паперова скриня) і присвійним ( мамине вбрання). Я ж прикметник!!!
- Все це гарно , все це так. Але хто з вас зможе порахувати всі ці ваші предмети? Тільки я! Адже я означаю кількість і число, і порядок при лічбі ( один, перший…). Тому й звуть мене Числівником..
- Всі ви дуже розумні і правильно все говорите, але я можу замінити вас усіх, бо я ж так і називаюсь – Займенник! Ось дивіться: стіл – він;
красивий – такий; вісім – стільки; далеко – там…
Василинка слухала їх і зрозуміла: « А справді, всі вони такі різні, але кожний з них має велике значення у мові. І важко було б уявити собі нашу мову без цих слів».
Дівчинка подумала, що все це треба запам’ятати і дізнатися ще більше про ці частини мови і тому швиденько побігла додому.
Казка про розумний числівник.
Одного разу зібралися всі числівники на нараду і почали сперечатися, хто з них найголовніший.
- Я дуже велике число, я – Тисяча, отже , я – головний.
- А я ще більше число, я – Десять тисяч, значить я головніший за всіх!
І почалась суперечка Кожного разу знаходився числівник, який був найбільшим. І тільки числівник Один стояв і мовчки на все дивився.
- А ти чого мовчиш? – спитали у нього.
- А що казати? Я думаю, що не треба шукати головного. Тому що без мене не буде ні Тисячі, ні Десяти тисяч, я – простий числівник, утворений з одного слова, а є ще числівники , утворені з двох коренів, вони називаються складними ( тринадцять ), і бувають такі, які містять два або більше простих чи складених числівників, вони називаються складеними ( сто двадцять). Ось так. А чи знаєте ви, що всі ми кількісні числівники, тому що відповідаємо на питання скільки?, і ми також можемо бути ще й порядковими, коли будемо відповідати на питання котрий?- відповів усім розумний числівник Один.
Всі числівники замислились і зрозуміли, що числівник Один сказав правду – не треба шукати головного, кожен на своєму місці – головний
Займенники і Чарівник.
Якось у казковому лісі на зеленій галявині жили собі займенники.. Їх було багато і всі дуже різні. Вони часто сперечались, а інколи навіть доходило до бійки.
Одного разу проходив тим лісом чарівник. Дивиться, щона галявині мешкають дивні створіння. Одні сваряться, інші деруться, а деякі сидять і сумують.
- Хто ви такі і що трапилось? – запитав чарівник.
Диваки відповідали кожний своє:
- Щось!
- Нічого!
- Хто мені пояснить, що тут діється? – знову запитав чарівник.
- Кожний!
- Сам!
- Хтось!
- Ніхто!
- Той!
- Цей!
- Абихто! – знову наввипередки закричали займенники.
Розгнівався чарівник та вигукнув:
- Стійте! Хай говорить хтось один. Хто тут головний?
- Я! Він! Кожний! Всі! – почулося на галявині.
- Зрозуміло. Ви не можете помиритися. Бо не можете поділитися. Цій біді я допоможу. – Чарівник махнув своєю паличкою і перед займенниками виріс чудовий будинок. Кожен поверх був підписаний назвою певного розряду займенників. От вони там і поселились, кожний на своєму поверсі.
На першому поверсі – особові: я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони.
На другому – зворотний займенник себе.
На третьому – присвійні: мій, твій, на, ваш, його, її, їхній, свій.
На четвертому – питальні: хто? що? який? чий? котрий? скільки?
На п’ятому – заперечні: ніхто, ніщо, нічий, ніякий, ніскільки, нікотрий.
На шостому – відносні: хто, що, який, чий, котрий, скільки.
На сьомому – вказівні: цей, той, такий, стільки.
На восьмому – означальні: всякий, весь, кожний, інший, сам, самий, жодний ( жоден).
На дев’ятому – неозначені: дехто, дещо, деякий, щось, хтось, що-небудь, хто-небудь, якийсь, будь-який, будь-хто, будь-що, абихто, абищо, абиякий, хтозна-що, казна-що.
Тепер вони мали власні кімнати, перестали сваритися й охоче ходили один до одного на гостину і завжди запрошували свого мудрого чарівника-рятівника.
У країні Службових частин мови.
У далекій країно-мові Службових частин було чотири королівства. У першому правив король-слово Прийменник, у другому – Сполучник, у третьому – королева-слово Частка. А четвертим був король Вигук. Всі вони служили самостійним частинам мови, були незмінними словами, не являлися членами речення, і не мали лексичного значення. Але відігравали службову роль у своїй країно-мові , а саме надавали всім словам певного відтінку та утворювали окремі граматичні форми.
У королівстві Прийменника всі підлеглі служили для вираження зв’язків між словами у реченні. У короля-слова Прийменника за походженням було два принца: Похідний і Непохідний. Непохідний прийменник-принц грався простими прийменниками: на, під, за, над, в (у), через та інші. І називав їх первинними. Похідний прийменник-принц любив складати всі непохідні прийменники, утворювати складні: по+над= понад, по+ під=попід, по+між=поміж. І називав їх вторинними. І так він мріяв стати великим математиком.
У королівстві Сполучника всі служили для зв’язку однорідних членів речення і частин складного речення. У короля-слова Сполучника за значенням було два принца-сполучника: Сурядний і Підрядний. На прогулянку вони ходили тільки зі своїми друзями. Принц Сурядний кликав друзів так: « Єднальні! Протиставні! Розділові!» А принц Підрядності гукав своїх друзів так: «Часові! Причинові! Умовні! Мети! Допустові! Наслідкові! Порівняльні!» І всі вони весело збігалися і гралися. За походженням всі вони були різні: похідні і непохідні, а за будовою – прості і складні. Та це не заважало їм весело проводити час.
Королева Частка була дуже вродлива і працьовита. Її поважали за те, що вона завжди служила для творення морфологічних форм слова і надавала всім словам певних смислових чи емоційно-експресивних відтінків. Вона пишалася своїми принцесами. Першу звали Фразовою, у неї були такі подружки: вказівні, означальні, підсилювальні, обмежувально-видільні. Другу звали Модальною принцесою і в неї були такі подружки: стверджувальні, заперечні, спонукальні, питальні, власне-модальні. І двох найменших принцес звали Формотворчою і Словотворчою. Жили всі вони у мирі й злагоді. За свою вроду королева Частка була позбавлена прав виступати будь-яким членом речення і тому являлася незмінним словом.
Король Вигук був найшановнішим у країні, бо він завжди виражав почуття, емоції, волевиявлення мовця, не називаючи їх, ніколи не змінювався, не виступав членами речення. За походженням у нього було два принца: Первинний і Похідний. А за значенням у нашого короля були такі міністри : емоційні, спонукальні, етикетні, звуконаслідувальні. Всі вони були нагороджені за гарну службу комами або знаком оклику.
Ось такі мирні королівства живуть у країні Службових частин мови .
