Аналіз поетичного твору

1.         Загальні питання:

>       назва твору, ім'я автора;

>       назва збірки, складової якої є вірш;

>       рік написання та видання;

>       кому присвячений;

>       поштовх до створення збірки чи вірша;

>       наявність епіграфа, його значення.

2.         Теоретичні, літературознавчі питання:

>       напрям, якого стосується вірш чи збірка;

>       жанр;

>       тема;

>       ідея;

>       рима чи її відсутність;

>       види рими;

>       розмір вірша;

>       строфіка;

>       художньо-зображальні мовні засоби.

3.         Культурологічні питання:

>       переклади українською мовою;

>       зв'язок з іншими видами мистецтва;

>       власна думка про твір.

Словник літературознавчих термінів

Рима — повторення окремих звуків чи звукосполучень, що пов'язують

закінчення двох чи більше рядків. За розташуванням у рядках рима буває парною (суміжною) аабб. перехресною абаб. кільцевою абба. За наголосом - чоловічою и —, жіночою — и , дактилічною —ии.

Розмір вірша — за кількістю складів у стропі розмір розподіляється на

двоскладовий (ямб и—, хорей —и ); трискладовий (дактиль —ии, амфібрахій и—її, анапест ІШ—).

Строфа — віршована сполука, що об'єднана загальною римою і становить ритмічне та синтаксичне ціле. Строфа може бути двовіршем, терциною (три рядки), катреном (чотиривіршем) тощо.

Художньо зображальні мовні засоби
Тропи:

алегорія — інакомовлення; спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб і явиш під конкретними художніми образами; 
гіпербола — надзвичайне перебільшення будь-яких якостей зображувального предмета;

гротеск — надзвичайне перебільшення, що надає образу фантастичного характеру;

епітет — художнє означення;

іронія — осміяння, що має в собі негативну оцінку;
літота — художнє зменшення;

метафора — слово чи словосполучення, що розкриває сутність одного явища через перенесення на нього подібних ознак іншого; 
порівняння — пояснення одного предмета чи явища за допомогою іншого, подібного до нього.

2.      Прийоми милозвучності (звукової організації мови, звукопису):

алітерація — повтор приголосних;
асонанс — повтор голосних звуків; 
анафора — повторення слів, їх початків;
епіфора — повторення слів, їх закінчень.

3.      Прийоми творення поетичного образу:

олюднення — природа уподібнюється до людини;

паралелізм — тотожність краєвиду і настрою, їх взаємозалежність;

образ — малюнок; наявність контрасту в самому образі.